Перейти до основного вмісту
Radar Türkiye
Знаходьте події в застосунку
Відкрити
Radar Türkiye

Спостерігати за береговою лінією Босфору з моря.

Кожен, хто перетинає Босфор на поромі, в якийсь момент задає одне й те саме питання.

Radar TürkiyeRadar Türkiye24 Eylül 202631
Ще немає оцінок

Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Спостерігати за береговою лінією Босфору з моря.

Кожен, хто подорожує Босфором на поромі, рано чи пізно задається одним і тим же питанням. Хто є власником цих дерев'яних будинків, розташованих так близько до води, майже в самому серці хвиль? Що змусило їх звести саме тут, і коли це сталося? Вілли – це найвідоміша частина Босфору, але оскільки більшість з них сьогодні є житловими будинками, побачити їх інтер'єр неможливо. Ця стаття має на меті навчити вас "читати" віллу ззовні. Ми розповімо вам, для чого слугує кожна частина вілли, звідки походять її кольори, які з них є найстарішими, і як ви можете побачити їх сьогодні – з порому, з берега або в музеї.

Що означає слово "вілла"?

Це слово запозичене з грецької мови, де "yalos" означає берег і набережну. У старих текстах для позначення подібних будівель використовували також слово "sahilhane", що походить від арабського "sahil" (берег) і перського "hane" (будинок). Якщо будівля була дуже великою, її називали "sahilsaray". Архітектор і письменник Сінан Генім підкреслює, що, хоча подібні будівлі можна знайти на берегах річок Меріч, Порсук і Єшіл-Ірмак, а також на набережній Ізміра, саме вілла в її сучасному розумінні є унікальним типом будівлі, характерним для Босфору. Згідно зі статтею про "віллу" в Ісламській енциклопедії (TDV), вілли, збудовані на берегах Золотого Рогу та Босфору, зустрічаються з 16-го століття до середини 18-го століття, а вілли Босфору набули своєї остаточної форми в 18-му столітті. Такі будівлі, як Яли-Кьошк (Yalı Köşkü) на березі Топкапи, вважаються попередниками цього типу. Генім називає Яли-Кьошк, збудований у 1592 році, першою монументальною будівлею, де згадується слово "вілла". З епохою тюльпанів, тобто за правління третього Ахмеда (1703-1730), берег Босфору почав заповнюватися літніми резиденціями державних чиновників, заможних торговців і сімей, пов'язаних з палацом. Тривалий час слово "вілла" використовувалося як синонім до "гостьовий будинок" і "палац", і зазвичай описувало будинки, в які сім'ї переїжджали влітку. У статті TDV зазначається, що цей переїзд був своєрідним ритуалом, що повторювався щороку. На сьогоднішній день, згідно з даними Вікіпедії, на обох берегах Босфору збереглося близько 360 вілл.

Анатомія вілли

Щоб зрозуміти віллу, уявіть її Вілли, розташовані вздовж Босфору, зазвичай складаються з основного поверху, що виступає в бік моря, і верхнього поверху. Конструкції виступів підтримуються дерев'яними консолями. На першому поверсі розташовані службові приміщення, де є кам'яна підлога, вимощена травертином або мармуром, і світлі кімнати, що до неї прилягають. На верхньому поверсі, куди ведуть широкі, плоскі дерев'яні сходи, розташовані вітальні, прийомні кімнати, спальні та, іноді, бібліотека. У віллах балкони використовуються рідко, натомість є широкі виступи. Зв'язок з водою також є характерною особливістю вілл. У минулі століття єдиним способом дістатися до вілли був морський шлях, тому наявність причалу була обов'язковою. За словами Genim, причали зазвичай будувалися під гаремом або у вигляді невеликої гавані в гаремному саду. На кінці причалу могла бути морська лазня, а в куточку саду – рибальницька хатина. Щоб у приміщеннях завжди звучав шум води, у кімнатах і вітальнях встановлювалися невеликі басейни та фонтани. Ще одна традиція, про яку згадує Genim, пов'язана з причалами: моряки та рибалки мали право ходити цими причалами, а рибалки могли тут розкладати та збирати свої сіті. Білий, вапняний і сірий кольори

Найпростішу інформацію про колір вілл надає TDV. Вілли, навіть невеликі, що нагадують мініатюрні палаци, зазвичай фарбувалися у білий або вапняний колір. Вапняна фарба – це природний пігмент, що міститься в землі та що містить оксид заліза. Мистецтвознавець Доц. Dr. Zeynep Emel Ekim, з якою Агентство Anadolu спілкувалося у 2024 році, розповіла, що цей пігмент, крім червоного, також містить відтінки коричневого та жовтого, і що він захищає дерево від сонця, вологи та дощу. Нанесення цієї фарби – складний процес. Спочатку на очищену деревину наноситься ґрунтовка, що містить свинець, потім наноситься тверда паста, приготована з олії та пропілки, і дерево шліфується, а потім, за потреби, наноситься два шари фарби. Оскільки фарбу можна наносити лише на дерево, її не можна побачити на кам'яних або мармурових конструкціях. Сьогодні багато місць використовують дешеві синтетичні червоні пігменти. Ekim називає Amcazade Hüseyin Paşa Yalısı, Kont Ostrorog Yalısı в Kandilli та Sadullah Paşa Yalısı в Çengelköy як приклади, де збереглися оригінальні вапняні фарби. Не кожна вілла була червоною. У статті TDV зазначено, що на узбережжі, де проживало багато немусульманських сімей, вілли були мі Новийкьой, Тараб'я та Бююкдере були місцями, де розташовувалися літні резиденції іноземців та посольств, а деякі старі посольські палаци в Бююкдере до сьогодні використовуються як літні будинки. У Сариєрі ж розташовувалися вілли для сімей середнього достатку. На азійському березі сільський характер більш виражений: сади спускаються схилом у кілька ярусів. Однією з причин, чому прибережна смуга так детально відома, є "дефтери" (книги обліку) "бостанчібаші" (начальника саду). Під час прогулянок султана на його кораблі, "бостанчібаші" керував кораблем і надавав інформацію про вілли, сади, маєтки та причали на березі. Регулярно ведені книги обліку є одними з найважливіших документів, які дозволяють відстежувати, кому і в який період належала та чи інша вілла. Навіть сам процес пересування на човні мав свої правила етикету. Згідно з інформацією від TDV (Турецьке товариство розвитку), міністри сідали в човни з п'ятьма веслами, а представники нижчих рангів – в човни з чотирма, трьома або двома веслами, і було обов'язком закрити парасольку, коли човен проходив повз віллу, як прояв поваги. Найстаріша з них – вілла Амджазаде Хюсейн-паша.

Найстаріша з існуючих вілл на Босфорі – це вілла, яку сім'я Кьопрюлю, зокрема садразам (великий візир) Амджазаде Хюсейн-паша, збудувала на азійському березі між Канджика та Анадолухісар. Згідно з джерелами TDV, дата будівництва – 1699 рік, і ця будівля вважається найстарішою дерев'яною будівлею, що збереглася на Босфорі, а можливо, і в Стамбулі. Через зв'язки паші з вакуфними установами, її також називали "Мешрута Вілла". Після Карловацького мирного договору, 29 квітня 1700 року, австрійського посла сюди урочисто привезли морем, і його тут приймали. Вілла колись була великим комплексом, що включав гарем, що мав двадцять кімнат і виходив на море на 80 метрів. У 19 столітті основні будівлі згоріли або були зруйновані; до наших днів збереглася лише одноповерхова "діванхане" (вітальня), що частково стоїть на колодах на березі. Це один зал у формі літери "Т". У центрі, на мармуровій плиті, знаходиться басейн з фонтаном, а три крила злегка піднімаються, нагадуючи айвани. Попри надзвичайну скромність зовні, інтер'єр прикрашений золотим мереживом, шафами з вставками з слонової кі Цей проєкт є одним із найкращих зразків віллів (особняків) на узбережжі. Він має повністю симетричний план, заснований на двох перпендикулярних осях, з центральним внутрішнім двором. У кутах двору, що простягається паралельно морю, розташовані дві кімнати з кожного боку, а також еркери, що виходять у бік моря та саду. На верхньому поверсі двір набуває овальної форми, а над ним розташований низький купол, що нагадує велику кімнату. Невеликий музичний салон, що виходить на двір, свідчить про те, що цей зал використовувався для бенкетів та музичних вечірок. Найбільшим сюрпризом є стіни. У нішах кімнат розташовані вишукані малюнки, що зображують вілли, палаци та прибережні резиденції на берегах Босфору та Золотого Рогу. Один із них зображує палац Топкапи, який згорів у 1862 році; таким чином, стіни вілли є своєрідним документом про будівлі, яких більше не існує. Будівля набула свого сучасного вигляду в результаті реставрації, проведеної архітектором Тургутом Кансевером та Кахіде Тамер у період з 1949 по 1951 рік, а також подальшої реставрації під керівництвом Фейзи Кансевер у період з 1995 по 1997 рік. Сьогодні вона належить фонду "Тек-Есін" і знаходиться під його охороною. Її червона фасадна стіна легко впізнається з бортів порома, що пропливають повз Чеджелкою. У Канділлі розташована вілла "Кібріслі", а в Каналиджа – вілла "Хекімбаші".

На азійському березі, після перетину Кучуксу, починається вілла "Кібріслі", розташована на березі Канділлі. Вілла була побудована в другій половині 18 століття, її першим власником був Іззет Мехмед Паша, один із великих візирів султана Абдулхаміда I. У 1840 році вона була придбана Кібріслі Мехмед Еміном Пашою, і отримала свою сучасну назву. Згідно з турецькою Вікіпедією, це вілла з найширшим фасадом, що виходить на Босфор, її берегова лінія становить 64 метри. Найкраще збереженою частиною є "селямлік" (чоловіча частина вілли); до неї ведуть чотири колони, що утворюють портик, а в чотирьох кутах двору розташовані кімнати. З порома зверніть увагу на те, як фасад прикрашений виступами, і на ряд довгих, вузьких вікон. Трохи північніше, між Каналиджа та Анадолухісарі, розташована вілла "Хекімбаші Саліх Ефенді". Вілла отримала свою назву від Саліх Ефенді, лікаря епохи Абду У 1995 році значна частина вілли згоріла; під час реконструкції, розпочатої в 1998 році, було вирішено відтворити вигляд, який вона мала в 1890-х роках, а не її стан безпосередньо перед пожежею. Ця вілла також розповідає про вплив Заходу, який почався з палацу Долмабахче. TDV зазначає, що у 19 столітті будувалися вишукані кам'яні вілли, обладнані всіма елементами неокласичного стилю, де перевагу віддавали мармуру, а класичне оформлення фасадів змінювалося завдяки елементам, що надходили із Заходу. Найпростіший спосіб зрозуміти цю трансформацію – це побачити з моря дерев'яну віллу з балконом поруч із кам'яною віллою з колонами, що мають симетричний вигляд. "Мехтабіє", "гуруб кошку" та кінець епохи.

Вілла складалася не лише з основних будівель. Генім розповідає, що вілли на європейському березі (Румелі) мали "мехтабіє" (місце для споглядання місяця), а на азійському березі (Анадолу) – "гуруб кошку" (місце для споглядання заходу сонця). У цих невеликих павільйонах, як випливає з їхніх назв, спостерігали за місячним світлом або за сонцем, що сідало над протилежним берегом. Подумайте про взаємозв'язок між двома берегами Босфору: на азійському березі (Анадолу), що дивиться на захід, акцент робиться на заході сонця, а на європейському березі (Румелі) – на місячному світлі, що падає на воду. Ця епоха завершилася на початку 20 століття. TDV пише, що закінчення Першої світової війни також поклало край життю, пов'язаному з віллами. Через економічні труднощі сім'ї не могли дозволити собі утримувати свої вілли; більшість прибережних маєтків і вілл змінили власників, відійшли від початкового плану та призначення, а деякі були знищені пожежами. Пожежі, неминучий ворог деревини, стали основною причиною втрати вілл на Босфорі. "Закон про Босфор" та охорона.

Сьогодні основні принципи збереження вілл та їхнього оточення закріплені в "Законі про Босфор", прийнятому 18 листопада 3013 року та опублікованому в офіційному віснику 22 листопада 3013 року. Метою закону є захист і розвиток культурної, історичної цінності та природної краси території Босфору в інтересах суспільства, а також обмеження забудови, що збільшує щільність населення. Закон поділяє територію на зони: за береговою смугою знаходиться зона видимості, за нею – зона віддаленої видимості, а найдалі – зона впливу. Серед основних положень: прибережні зони Лінія, що з'єднує Чеңгелькьой та Істіньє, проходить звивистою дорогою між двома берегами, проходячи вздовж набережних. Лінія, що працює у вихідні та святкові дні, що з'єднує Бебек та Емірґан, також проходить через Анадолу Хісарі та Канлиджа. – Оскільки розклад руху може змінюватися, перевірте актуальну інформацію на сайті Şehir Hatları. Якщо ви хочете прогулятися пішки, на європейському березі набережна, що тягнеться від Бебека до Румелі Хісарі та Емірґан, є хорошим вибором. Ялі Шеріфлер в Емірґані, як зазначено в TDV, є також "дорожньою" віллою; оскільки вона розташована між дорогою та морем, ви можете бачити фасад з тротуару. За даними англійської Вікіпедії, ця вілла, побудована в 1780 році, є найстарішою з існуючих вілл на європейському березі; згідно зі статтею в TDV, вілла належить Міністерству культури. У Арнавуткьой набережна, побудована на початку 1980-х років, також проходить вздовж вілл. На азійському березі вілли зазвичай розташовані між морем і дорогою, тому з суходолу ви часто бачите лише стіни садів. Дуже ефективніше спостерігати за віллами в Канділлі, Канлиджа та Чеңгелькьой з протилежного берега, особливо з набережної Бебека та Румелі Хісарі. Найближче до вілли ви можете підійти в Музеї Садберк Ханим у Бююкдере. Головна будівля музею – це вілла Азарян, побудована наприкінці 19 століття; вона була реставрована під керівництвом архітектора Седада Хаккі Елдема в період з 1978 по 1980 рік і перетворена на музей, який був урочисто відкритий 14 жовтня 1980 року як перший приватний музей у Туреччині. Оглядаючи експозицію, зверніть увагу не лише на колекцію, але й на розмір кімнат, сходи та те, як з вікон відкривається вид на Босфор. Якщо ви хочете побачити прибережну споруду в масштабах палацу, відвідайте Палац Кючюсу та Палац Бейлербейі на азійському березі. Перевірте актуальні дні та час відвідування на офіційних сайтах.
Практичні поради:

Коментарі

0/1000

Напишіть перший коментар