Перейти до основного вмісту
Radar Türkiye
Знаходьте події в застосунку
Відкрити
Radar Türkiye

Тварини, названі на честь міста Анкара: кіт, коза та кролик.

У майже всіх мовах світу слово "ангора" асоціюється з м'якістю; воно може зустрітися на етикетці светра, у списку учасників котячої виставки або у назві ферми, де розводять кіз.

Radar TürkiyeRadar Türkiye30 Eylül 202631
Ще немає оцінок

Увійдіть, щоб вподобати й оцінити

Тварини, названі на честь міста Анкара: кіт, коза та кролик.

У багатьох мовах світу слово "ангора" асоціюється з м'якістю; воно зустрічається на етикетках светрів, у списках котячих виставок, у назвах ферм коз. Походження цього слова – місто, а саме – Анкара. Це степове місто, яке протягом століть у західних мовах називалося "Ангора", дало свою назву трьом видам тварин: котам з довгою білою шерстю, козам, що дають кашемір, і кроликам, з чиєї вовни в'яжуть светри. Усі три види сьогодні розводять по всьому світу, і всі вони походять з регіону Центральної Анатолії, де суворі зими та сухе літо сформували їхній вигляд. Ця стаття розповідає історії цих трьох видів і, що найважливіше, вказує, де їх можна побачити в Анкарі сьогодні. Назва міста, три родини тварин.

Назва міста, яке в давнину називалося Анкира, в турецький період змінилася на Енгюрю, а на європейських картах воно відоме як Ангора, і до 1930 року світ знав це місто саме під цією назвою. Тварини, які поширилися по всьому світу завдяки кашеміру, хутру та вовні, тому й отримали назву "ангора". Насправді, спільним для всіх трьох видів є не лише назва, а й довга, блискуча шерсть. У книзі про кашемір, виданій Анкарським агентством розвитку, йдеться про те, що кози адаптувалися до умов місцевості та клімату, набувши свого сучасного вигляду та властивостей кашеміру; для котів і кроликів подібний результат був досягнутий завдяки клімату степу та століттями триваючій селекції найкращих особин. Сьогодні всі три види розводять у багатьох країнах світу, а не лише в Анкарі; одна з цілей цієї статті – повернути їх додому. Анкарський кіт: біла зірка палаців і вулиць.

Анкарський кіт – один із найдавніших видів котів з довгою шерстю. У кінці 16 століття котів з довгою шерстю почали вивозити з Анатолії, Ірану та Росії до Англії та Франції; у 17 столітті анкарський кіт був визнаний окремою породою в Європі. Згідно з турецькими джерелами, першими, хто їх перевозив, були моряки, і у 18 столітті ці коти стали улюбленцями європейської знаті. Потім настала тривала епоха плутанини: анкарські коти так змішалися з іранськими, що у 1788 році Чарльз Кеттон використовував обидва назви для однієї породи, а у 1903 році Френсіс Сімпсон писала про те, що відмінності між ними дуже незначні. Місце, де збереглася чиста лінія породи, – це місто, від якого вона отримала свою назву. У Однак ця краса має свою ціну: ген, відповідальний за біле хутро та блакитні очі, може призвести до вродженої глухоти, і глухота поширена серед білих котів з блакитними очима. Характер цих котів грайливий, розумний та атлетичний; вони люблять лазити і зазвичай прив'язуються до однієї людини в домі. На відміну від ваніських котів, вони не люблять воду. Де сьогодні можна побачити анкарських котів?

Зоопарк при комплексі "Ататюрк Ормани Çiftliği" був закритий 26 серпня 2013 року через необхідність реконструкції і більше не відкривався; більшість тварин було перевезено до Газіантепу. Сьогоднішнє місцезнаходження анкарських котів – Пурсаклар. Центр збереження, розвитку та популяризації анкарських котів, заснований муніципалітетом Пурсаклар у 2017 році, займає площу у дві тисячі квадратних метрів і складається з семи відділень: для котів різних статей, пологового відділення та клініки. У центрі проживає п'ятдесят котів, з яких сорок – самки, і він має потужність у сто двадцять кошенят на рік. Центр приймає шкільні групи та відвідувачів; кошенята знаходять нових господарів, причому перші витрати на корм покриваються. Двох котів, Кілич та Сеймен, які були серед перших мешканців центру, було відправлено до Айя-Софії, і їхній рід продовжується в центрі. Цей будиночок для котів, розташований у "Ендемічній долині" в Пурсакларі, – єдине місце в Анкарі, де можна побачити чистокровних анкарських котів не в клітках, а на вулиці. Інформацію про дні та години відвідувань можна знайти на сайті муніципалітету. Наукова охорона цієї породи – це завдання факультету ветеринарної медицини Університету Анкари. У підрозділі зоотехнії факультету наприкінці 2000-х років було розпочато спроби створення дослідницького центру для цієї породи, яка перебувала під загрозою зникнення. У ті роки Фатіх Атасой зазначав, що більшість котів знаходилася на території комплексу "Ататюрк Ормани Çiftliği", а деякі – в будинках анкарських сімей. Сьогодні факультет, розташований у районі Джишкап, продовжує дослідження цієї породи. Анкарська коза та кашемір – цінна сировина, що збагачує місто.

Згідно з книгою "Анкарська коза, кашемір та соф", виданою Агентством розвитку Анкари, козу було привезено до Анкари та її околиць з території на схід від Чорного моря турками у XIII столітті. Вона пристосувалася до ґрунту та клімату цього регіону, отримавши свій сучасний вид кашеміру, і до 1838 року її роз Поширення кози по світу почалося з обміну подарунками. Згідно з книгою, першими ангорськими козами, які покинули Анатолію, були дві особи, подаровані султаном Сулейманом I імператору Карлу V у 1541 році. У 1836 році група з однієї самки та дванадцяти самців була привезена до Південної Африки полковником Гендерсоном, що започаткувало там розведення кашемірових кіз. У 1849 році дев'ять кіз, подарованих Джеймсу Девісу, експерту з бавовни, стали основою для розведення в Америці. У 1856 році Австралія також приєдналася до цього процесу. Сьогодні більше половини світового виробництва кашеміру припадає на Південну Африку. Сама коза має невеликі розміри: самці важать від 35 до 55 кг, а самки – від 30 до 40 кг. Самка щорічно дає від 3 до 4 кг, а самець – від 4 до 6 кг кашеміру, і їх стрижуть двічі на рік. Ці цифри відображають динаміку розвитку. У 1960-х роках в Туреччині налічувалося шість мільйонів ангорських кіз, і у 1959 році кашемір складав 4,56% від загального експорту країни. У 2009 році кількість зменшилася до 147 тисяч. Турецьке товариство кашеміру, засноване в 1930 році, у 1933 році відкрило зразковий загін у Лалахані, а у 1969 році була створена організація Tiftikbirlik, яка закуповувала кашемір від імені держави. Сьогодні Міністерство сільського господарства та лісового господарства реалізує проєкт, в рамках якого фермерам надаються плідні самці та електричні машини для стрижки. Згідно з даними TÜİK за 2021 рік, у Туреччині налічується 289 555 ангорських кіз, з яких 220 229 знаходяться в провінції Анкара, і саме звідти надходить 330 тонн з 468 тонн загального виробництва кашеміру в країні. За даними Anadolu Agency, кількість кіз у провінції зросла з 66 тисяч у 2008 році до 166 тисяч у 2020 році. Якщо ви хочете побачити цих кіз, відвідайте села Аяш, Бейпазари, Гюдуль і Наллихан, де вони найчастіше розводяться. Весна – час стрижки. У цей час на дорогах можна зустріти стада білих кіз з кучерявим хутром, що сягає колін – це одна з найдавніших картин Анкари.

Щодо анкарського кролика, інформаційна записка Анкарської торгової біржі відверто констатує гірку правду: незважаючи на назву "анкар Догляд за цими тваринами складний. Якщо не розчісувати їх щодня, шерсть сплутується. Тварини можуть злизувати шерсть, яку вона потім ковтає, і це може призвести до утворення грудок у шлунку, що може бути смертельно небезпечним. Перший тиждень після стрижки – найризикованіший період через холод. Повернення до Туреччини було пізнім і складним. Місцева текстильна промисловість почала обробляти ангорську вовну в 1990-х роках, і імпорт досяг 105 тонн у 1995 році. У тому ж році підприємець заснував першу ферму в Кіршехірі, імпортувавши 40 кролів з Німеччини. У 1999 році, за підтримки TÜBİTAK, ветеринарного факультету Університету Ерджес та Інституту дослідження птахівництва в Анкарі, було імпортовано 56 самок і 6 самців кролів з Франції. Ця група кролів у Кайсері стала генетичним джерелом цієї породи в Туреччині. Дослідження, опубліковане Університетом Егей в 2007 році, підрахувало 42 господарства в 17 провінціях, середньорічну продуктивність вовни – 642 грами, і виявило такі проблеми, як нестача технічних знань, відсутність якісного корму та труднощі з продажем вовни. У довідці зазначено, що кролі найкраще дають продуктивність на висоті від 1100 до 2000 метрів над рівнем моря, і що температура в приміщенні повинна підтримуватися в межах від 5 до 15 градусів Цельсія. Таким чином, околиці Анкари, розташовані на високій і прохолодній рівнині, все ще є придатним місцем для цих тварин. Однак сьогодні побачити їх в Анкарі досить складно; найімовірніше, ви зустрінете їх на дослідницькій фермі або в невеликій сімейній фермі.

Неможливо побачити всі три тварини в Анкарі за один день, але двох днів буде достатньо. У перший день відвідайте притулок для котів у Пурсакарі; дізнайтеся в муніципалітеті, коли коти гуляють у саду, і які правила відвідування груп, і не беріть котів на руки без дозволу працівника. Потім спускайтеся в Улус і прогуляйтеся навколо Сулухан і бедестена; там розташовані караван-сараї, де століттями велася торгівля, а публікації VEKAM Кочового університету розповідають історії цих вулиць. Другий день присвятьте поїздці в напрямку Аяш, Бейпазарі, Гюдюль і Налліхан; стрижка відбувається двічі на рік, і весна – один з цих періодів. Перш ніж підходити до стада, запитайте у пастуха, познайомтеся з собаками здалеку і чекайте ранкового світла для фотографування. Щодо кролів, будь Джерела:

Коментарі

0/1000

Напишіть перший коментар